Сделать свой сайт бесплатно

Реклама

Создай свой сайт в 3 клика и начни зарабатывать уже сегодня.

@ADVMAKER@

Знайомство

31.07.2016

 

 

14.02.2004 подарувала тобі, Володя, красивому викладачеві з фізико-математичного факультету Полтавського педагогічного університету, валентинку "Я тебя люблю". Увечері принесли листа: «Тимошенко Людочці к.523», «Кохана. Я дуже тебе хочу. У всіх своїх еротичних снах я бачу лише тебе. Я хочу тебе трахнуть,  давай зустрінемось у неділю о 19.00 біля туалету. Фото нашого з тобою друга. Він хоче лише тебе. До зустрічі».

 

04.04.2004, близько 20.00. Включене радіо: «Русское радио»-Україна»: «…Хорошей девочке Людочке. Все у нее будет ха-ра-шо». Группа «Корни»: «Плакала береза».

05.04.2004 Ввечері, після дзвінка незнайомця, який сказав, що моя любов хоче мене бачити, і я сказала, що хай тоді прийде зараз у гуртожиток, Вова зайшов у гуртожиток і на мої питання про те, що значать ці приколи, покрутив у руках ключі і дивлячись на мене сказав:

 - «Що ти хочеш?»

- «Я сказала, що я хочу».

- «Я тоже сказав, що я хочу». Я знітилась, а Вова розсердився. Я попросила його поговорити зі мною, а він побажав мені «Спокойної ночі».

 

06.04.2004. Знайшла Вову в інституті. У розмові запитала: «Тобі нрaвиться пісня «Корни» «Плакала береза»?». «Нє, кончена пісня» – псіхонув і пішов від мене.

Коли я запропонувала Вові близькість, прийшов його знайомий Сергій і сказав, що я Вові як жінка не подобаюсь. Я прийшла до Вови пізно ввечері, але він виставив мене за двері. Пізніше обізвав мене б… і розказав як мінімум студентам старших курсів.

Вова не поставив мені залік зі свого предмета.

Вова одруживсь і звільнився з роботи в інституті.

Декан запропонував мені стати його коханкою. Я відмовилась. Десь через день випадково побачила Вову у місті і попросила в нього допомоги, але він мене проігнорував.

 

29.04.2006.19.50. Захотіла послухати «Русское радио»-України». Включила, взяла фотографію Вови: «Все будет хорошо»… Плакала  береза… «Все будет хорошо» і щось потім, а потім інша пісня: «…я научусь тебя любить…», я на емоціях розплакалась…

 

На «Русскому радио»-Україна»: «Никогда не гоняйте свою жену с криками «Проститутка!». Вы не представляете, какую рекламу Вы ей сделаете». Між піснями  часто прокручують: «Цю для коханої, цю для мами, а цю замовлю собі – простіше не буває». Рубрика в «Будильник-шоу»: «Підніми свого друга», коментарі в ефірі між піснями: «Ты нам любой нравишся. Понял? Оставайся. Понял?», «Ну кто тебе сказал, что тот платный туалет бесплатным стал?», «Че было? Ничего не было! Ты че?», «Заведи меня!», «Если уж любить женщину, то такую, чтоб с ней не стыдно было попасться на глаза жене», «Смотрю на себя в зеркало и вижу, что красивый», «Да ты на себя в зеркало то посмотри!», «То-то я вижу рожа знакомая. Ну, здорова»

 

Навесні 2006 почула трохи дивний коментар радіоведучої: «…тільки не мовчіть» – всього речення не памятаю

 

08.07.2006. Я дізналась, де Вова працює і пішла до нього на роботу, щоб поговорити про те, що я чую на «Русскому радио»-України» та дізнатись чи міг він комусь розповісти про мене на цьому радіо. Розмова не получилась.

 

09.07.2006. Увечері на кухні гуртожитку включила прийомник і на «Русскому радио»-України» почула «цікавий» коментар: «Вчора … відвідала друзів. Сьогодні їй трохи сумно. Вона чогось не розуміє. Але … якщо вона вірить… то…неодмінно Треба тільки трохи потер (ведуча запинається) почекати».

 

14.07.2006.23.50. На «Русскому радио»-України»: «Якщо ви на відстані від своєї коханої людини, то бажаю, щоб ви пошвидше зустрілись з своєю коханою людиною, обнялись і навіть поцілувались. Пісню поставили: «24 часа»»

 

Зїздила до батьків Вови у Старий Іржавець. Просила його батьків поговорити зі мною. Мати сказала мені, що попросить довезти знайомих, які зараз мають їхати, до готельчика в Оржиці, бо в себе мене їй ніяк покласти, а вже ставало темно. Уже як була у своїх батьків, почула як на радіостанції «Русское радио»-України»: у передачі «Будильник-шоу» ведучі обговорювали командировку і ночівлю в готелі. Це такий збіг?

 

Прийшла до Вови. Він вийшов до мене з «Айкона». Почали говорити: «Ти подивись на себе, до чого ти себе довела». У мене в общазі таких дєвок штук 20 було». Після цих його слів на радіостанції «Русское радио»-України» через деякий час зявивсь коментар: «Новая игрушка № 19».

 

В управління у справах преси та інформації приносили контрольні примірники видань. «Полтавські оголошення» приносила маленка симпатична жіночка, з довгим фарбованим волоссям. Якось завязалось спілкування. Люда Рябова.

20.10.2006. Начальник управління відправив мене в Центр перепідготовки держслужбовців.

Я на вихідних ще додатково знайшла підробіток.  Там познайомилась з Олею. Дивлячись, в якому я стані, вона спитала мене: «Ти  в коматозі? Хто це тебе до такого довів?». Слово таке вжила, ні від кого ще не чула. Якось переходили дорогу з Людою Рябовою. Вона питала за мене, як я себе почуваю. Відповіла їй: «Моя нова знайома сказала, що в мене коматоз». Люда: «Як ти сказала?» – почала допитуватись за це слово. Через кілька днів увечері в ефірі «Русского радио»-України» ведучий Міша Павлов говорив «позитивне» речення і в ньому вжив це слово.

 

Написала смс на «Русское радио»-України»: «Сьогодні відвідала друзів. Передаю привіт коханому. Сьогодні йому, як і мені, трохи весело. Якщо він мене не приб’є, то все у нас буде неодмінно гаразд, треба тільки трохи потерпіти (почекати)». Ведуча (ий) прокоментували: «Талановиті смски, дорослі».

 

06.12.2006. «Вітаю моє сонечко з Днем Збройних Сил України. Будь завжди, коханий, таким як ти є зараз»написала смс на «Русское радио»-України».. Ведучі Слава Дьомін і Міша Павлов, які в той вечір удвох вели ефір, приколювались: «…цирк на дроті… смс-сервіс… кохає, вірить і чекає…, некороткі смс на короткий, зовсім не секретний номер …». Це ввечері. А вдень в ефірі: «…девочка ждет, мальчик не идет»

 

Cічень 2007. «Лучший мой подарочек – это ты…» – пісня на «Русскому радио»-України».

12.01.2007.  Я в гуртожитку ПТУ №4, в к.№109.  На «Русскому радио»-України»  звучить пісня: «Девчонка хочет видеть пацана и не может». Чую на кухні сусідка Оксана каже комусь: «Він з нею даже не зустрічався. Нам цього не понять. Аліна сказала: «Я своєму мужу довіряю»». Звідки моя сусідка знає, що казала та жінка?

 

13.01.2007. Включила на кухні гуртожитку «Русское радио»-України»: «Я к тебе не подойду и ты ко мне не подходи… жаль что гордость иногда может быть сильней любви…» (14.12.2006. ходила до Вови на роботу, а він ударив і обізвав мене. Сказала йому, щоб більше до мене не підходив (перед цим я зіштовхнулась з ним на зупинці), «Ты из тех самих-самых мужчин…»… і т.д. Сусідка Свєта своєму чоловікові Льоші: «Вони шо з неї іздіваються?..»

 

14.01.2007. Приїхала від батьків, сиджу на ліжку в гуртожитку ПТУ №4. Чую, сусіди зібрались за столом, святкують Старий Новий год. Мені чути через стєнку, як вони балакають. Свєта Чоботаренко: «Заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота». Нічого собі. А я думала, що я чокнута.

 

Я наважилась до Вови прийти на роботу і він вийшов до мене:

«Прівєт! Тобі, що ноги поперебивать?». Я виставляю руки перед собою: «Не нада підходить ближче… Я… у тебе багато роботи, сім’я… знайди час. Я задам питання. Тобі це не нада». Ти: «Та нахуй ти мені нада». «Мені це нада. Я тобі заплачу. Скільки?». Посміхаєшся: «50 мільйонів доларів». «Ну ні, 100 доларів за півчаса». «Я шо – валютна простітутка?». «За 15 минут…». «Я ж сказав, ти мене заїбала. Тобі пора рухатись». «Я зараз іду». «Я ж сказав, пора рухатись. Валі давай…».

 

15.01.2007. Кожну хвилину я думаю про Вову, кожну секунду. Учора в кімнаті гуртожитку почула як на кухні моя сусідка Свєта Чоботаренко сказала: «Сказав, що переб’є ноги – перебивайте, вона його любить. Все рівно ходитиме, бо його любить». Звідки вона узнала, ми ж тільки вдвох стояли, нікого біля нас тоді не було? На «Русскому радио»-Україна» Роман Трахтенберг: «Поставте «Ласковый май» – может пронесет, полегчает». (Пізніше в ефірі «Русского радио»-України» почала виходити передача «Хароший час». Я чого звернула на неї увагу, бо щоразу вона починалась словами: «Вони безжальні, вони переб’ють вам  ноги…». Що в цій передачі я почула цікавого? Прийшла якось знову до Вови на роботу. Він вийшов, став біля «Айкона», курить. Даже не помню чи ми щось говорили. Вова стояв і в нього стояв. У передачі «Хароший час» на «Русскому радио»-Украина» невдовзі з’явивсь коментар: «Вы думаете, это мобильник из штанов выпирал?»).

 

 

16.01.2007. Начальник (викликав чогось до себе): «…ти ж знаєш про (запитав щось по роботі)… На «Русскому радио» такого не передають? (Посміхається). «Ні, не передають».

 

17.01.2007. Люда Рябова написала смс. Прийшла, розказує: «…короче, не взяв (лист). Назад. Спитав від кого? Якби ж ти сказала від кого…». На «Русскому радио»-України» шоумен Роман Трахтенберг: «Пришла как собака. Я тебя люблю. Уйдешь – слава Богу, не дай Бог останешься».

 

Перед 14 лютого Люда Рябова попросила мене, щоб 14 я побула з її дітьми, бо їй треба десь по роботі, а діти похворіли. Мені здалось її прохання трохи дивним. Вона була така уважна до мене, мені незручно було відмовити. Її не було цілий день. Прийшла під вечір, щось мені розказувала, сказала щось відносно тебе: «Щоб не зайобувала». Мене трохи покоробило, ніяк не прокоментувала її насмішкуваті слова. Люда Рябова якось в розмові казала мені, що як я до тебе прийшла, то ти не був мені радий. Тобто, якби ти мене любив, то ти б зрадів, а цього не було, щоб я задумалась.

Люда запросила мене до себе в гості. Поставила на стіл на кухні старенький магнітофон. Включала його. Я їй щось почала казати про те, що чула від сусідки про «мічту ідіота». Люда: «Він на другому поверсі робить? Бач не просто там сидить телефони ремонтірує, а ще й старається, щоб твоя мічта збулась». Поставила на стіл три чашки чаю. Я завважила, що нас тільки двоє. Вона на тебе натякнула. Запитала її, чи треба Вову вітати з 23 лютого. Вона: «Поздрав. Бач як він старається».

Прийшла вітати Вову. «Прийняв» мої вітання в приміщенні на другому поверсі. Зробив мені боляче, здається схопив за горло і постаравсь чимшвидше випхати мене до сходів.

 

Якось увечері Люда  Рябова почала мені казати, що ти не один на світі. Я почала сильно нервувати, розплакалась, побігла від неї в протилежну сторону. Вона догнала, почала заспокоювати: «Хочеш я тебе до нього відведу?». Пішли до «Айкона». Вова вийшов з роботи, пішов під аркою. Здається звала його, він повернувсь, хотіла обняти. Він закричав: «Руки не распускай!», злегка вдарив мене в підборіддя. Я: «Больно!». Він: «Так і нада».

Я приходила до Вови на роботу, общалась з охранніками, які сиділи на прохідній, розпитувала про тебе. Люда Рябова (Троян) прокоментірувала мені мою поведінку з усмішкою: «…на Гєнку переключилась…» – Генка робив охранніком на «Айконі».

На радіостанції «Русскому радио»-України» в будильник-шоу теми: «З вашим сімейним бюджетом все буде харашо», «Ми зацінимо ваше прізвище».

12.03.2007. На одинадцяту годину. Дзвонить телефон. Гєнка, охраннік з Айкона. Жалується, що йому погано, просить, щоб я приїхала. Так пізно ж уже, куди їхать. Не буду я нікуди їхати. Гєнка: «Бач ти яка, а як тобі погано… Вовка сьогодні прийшов на роботу такий… штани внизу забризкані. Я думав, що він у тебе був…». Розпитую у Гєнки, що случилось, чого Вова такий прийшов… Він: «Приїдеш, я тобі все розкажу. Я тобі таксі визву». Я согласилась. От дура. Думала, може й Вова там буде. Приїхала, Гєнка на «Айконі» один. Питаю, а де Володимир, що в нього случилось. Гєнка: «Він просто прийшов у грязних брюках». Жалується, що йому погано, дає мені 100 гривень, каже щоб купила йому випивки і ще чогось. Каже: «Я попрошу свого таксиста, він тебе звозить в магазин». Кажу: «Я тобі куплю. Мені ж нічого не треба». Вовиного сліду на «Айконі» й близько не було. Я жаліла, що согласилась приїхати. Вернулась я з магазину, віддала продукти і випивку Гєнці, сказала, що я нічого не буду, мені вже треба йти. Він почав казати, що я його обдурила. Щоб віддала його гроші назад або віддала щось із своїх речей як залог, а потім принесла йому гроші. Я сиджу, дивлюсь в одну точку. Не думала я так вляпатись. Гєнка, пішов, відкрив двері. Я сиділа, потім вискочила з магазину. Гєнка почав мені названювать на телефон. Прислав смс: «Если завтра не принесешь 200 гривен…ну ты в курсе…».

13.03.2007. Близько 8.00. Дізналась де живе Вова. Постукала: «Здраствуйте, я прийшла поговорить». Вова: «Одну минуточку» (закрив двері). Потім вийшов, ударив мене кулаком по губі. Схопив мене і до сходів, схопив за волосся. «За що «Пішли… де ти тут взялася?». Сказав, що іде на роботу, сказав, щоб доганяла і говорила. Питала, що робив на остановці. «Та я звідти додому їжджу…я ніколи не слухав «Русскому радио». Я сказала як таке може бути (Не так давно начальник управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА Пустовгар О.М. показував рейтинги радіостанцій, то радіостанцію «Русское радио»-України» слухають найбільше). Я почала казати за Люду. Вова спитав, яка в неї зараз фамілія. Якраз у «Будильник-шоу» запровадили нову рубрику «ми зацінимо ваше прізвище». Сказав: «От і питай у своїх подруг. Хуйові в тебе подруги». Я сказала, що вона мені не подруга, а хіба його. «Я тебе уб’ю». Сказала Вові про Гєнку, охранніка на Айконі. «Ти простітутка. Сама розбирайся з Гєнкою». Я йому сказала, що говорила йому мати, я ж до його батьків приїжджала. А ти: «Мама сказала, що ти больна!» «А ти всігда маму слухаєш?». «Де ти работаєш? Хто в тебе начальник?». «А ти не знаєш хто!». «Дай сюда телефон!». «Не дам! Не підходь, я смс братові відправила, він знає, де ти живеш!». «Ну ти сука!» плюнув на мене. Сказав: «Ти мені тоді не була нужна, у мене була потенцеальная жена, і тепер ти мені не нужна…мене тоншить від тебе». Я пригадала, як я, може кілька днів перед цим, писала смс Люді Рябовій: «Меня тошнит. Я хочу с ним секса». Вова сів у машину і оставив мене одну. Я не знала, що мені зробити. Оказується він жив не дуже то далеко від мене, можна сказати рядом. Думаю, вернусь хоч побачу його дитину, як він живе.

Аліна: «Девушка, вы кто?.. (здивувалась її питаню, бо чула як сусідка Оксана казала : «Аліна сказала: «Я своєму мужу доверяю»). Така сильна любов?». Я сказала, що вона ж була білява і худенька. «Чем-то нада пожертвовать». Почала казати, що я хочу його бачити, того приходжу. «Нет, я буду ревновать». Щоб він мене не бив. «Вова никогда не поднимет руку на женщину». Аліна: «Харашо, я ему скажу, чтоб он тебя не бил». Анєчка, її дочка, до мене на руки йде, я її цілую, вона сміється, тягне мене в спальню. Залізла на кроватку, взяла полотенце, приклала до носа, поморщилась. Знов проситься на руки, взяла її з кроватки. Вона – до кроваті. Побачила я ті злощасні труси біля кроваті. «Папа, папа…» тягне мене, показує машинку. Кажу: «Папа, подарив, да?». Вона, як мати бере від мене на руки, починає плакати. «Мне нужно кормить ребенка». Треба щось дати дитині. Нічого в сумці не було. Витягую 50 гривень – даю дитині. Аліна: «Мы харашо зарабатываем». Кажу Ані: «Слушай папу и маму». Аліна нарешті випхала мене за двері, потім як спускалась сходами, чую відкрились двері мабуть викинула гроші. 

Коментарі ведучих на радіостанції «Русское радио»-України» не забарились: «…насолила». Коментар ведучих ранкового шоу: «Як так будете роздавати, то скоро по світу підете». По висловлюванням моїх сусідок зрозуміла, що вони вже тоже від когось почули. Назвали мене саркастично «мамочкою».

На «Русскому радио»-України»: «Если женщина не хочет секса, значит она просто хочет поговорить!».

 

13.04.2007. Стояла в своєму новому чорному пальто віддалік напроти «Айкона», Вова виходив з роботи, повинен був бачити мене – завернув під арку будівлі, а перед цим подививсь в мою сторону. У цей же день коментар на радіостанції: «Русское радио»-України», увечері: “Треба бути завжди дуже обережним, щоб не довелося багато чим поплатитися, ... тоді все буде ха-ра-шо. Залишайтеся на хвилі «Русского радио».

 

16.04.2007. Пісня на радіостанції «Русское радио»-України»: «Без тебя снова придет весна…», а після неї коментар: «Не беріть важкого в голову і не робіть екстремальних рухів стосовно вашої душі, і тоді на запитання своїх знайомих ви зможете чесно відповісти: «У мене все добре».

 

Травень 2007. Я прийшла на роботу до Вови. Він: «Пошла нахуй отсюда», руку піднімає. На радіостанції «Русское радио»-України» звучить коментар: «…стусанів – не хоче вчитися…».

 

Їду в транспорті з Браїлок на роботу в адміністрацію. В жовтому «Богданчику». Включене «Русское радио»-України», «будильники». Що я вже там почула – не пригадаю. Підйом-підйоб. Тільки це мене так заділо, що я прибігла до тебе на роботу… І толку… Не помню зараз даже, що я тоді тобі казала і як ти на це відповідав. Погрожував мені міліцією. Я спитала чи сказала тобі чи мені можна тобі дзвонити на домашній. Ти: «Желательно до девяти. Це тупо».

 

Літо 2007. На центральному ринку в АБВ-техніці купила по розпродажі телевізор. У той же вечір, як телевізор привезли мені в кімнатку гуртожитку, в ефірі «Русского радио»-України» почула коментар Міші Павлова: «Тепер ви можете очками дивитись телевізор, а вушками слухати радіо». Чи дивуватись мені чи ні? Якось Міша Павлов в ефірі обмовивсь про те, що був у Полтаві в 2005.

Радіоведучі ранкового шоу Галібін і Свірідова якось коментували: «заведіть котика, собачку» – виникло логічне запитання: для чого нагадувати про стосунки, які не відбулись, давти «хароші совєти» і робити боляче цим «нагадуванням»?

04.06.2007. Сьогодні телефонував папа. Каже: «Я оце слухав те радіо, ну це особисте. По радіо тебе, мабуть, подруги з інститута розігрують, вони ж знали (щось в такому дусі)». Мені дивно, що батько не знаючи всіх подробиць, склав все на подруг. Їх у мене особо й не було, а якщо з кимось я й спілкувалась, то без подробиць. А на тему моїх з Вовою відносин взагалі нікому не розповідала в інституті, бо мені було боляче і я вважала це дуже особистим, щоб комусь про це говорити.

Сьогодні на радіостанції звучала пісня про друга Володю. Суть – дівчина захопилась хлопцем, а він виявивсь геем. Ну Вова ж не гей.

Прийшла до Вови на роботу. Він вийшов. Стояв на порозі. В мене вихопилось: «…долг сємєйний справно ісполняєш, а як же те, що мені обіщав?». Після слов про сімейний долг очі у Вови забігали із сторони в сторону: «Пошла нахуй, кобила їбуча!». Розвернувсь і пішов у приміщення. Якась інтересна реакція. Зі мною Вова не трахавсь, щоб так на мене сказати… Значить невільно виявив своє ставлення до сексу з Аліною? Може через кілька днів на роботі набрала Вовин номер. Почула: «Кобила їбуча, пошла нахуй!» – так це ти на мене так? Мабуть почула не тільки я. Рядом ще співробітники  знаходились, а сказав ти дуже голосно. Пішла в обідню перерву на ринок до Шевченка. На вулиці чути як грає «Русское радио»- України»: іржання коней і слоган «Все будет харашо»…

 

Директор «Айкона» якось побачив мене і сказав, що мені до тебе сюди не треба приходити, бо, дослівно: «инженер нервничает, не работает».

Якось в новинах на «Русскому радио»-України» розповідали про професію інженера. Радіоведуча казала, що вона стає дуже затребуваною в країні.

 

04.07.2007. Так получилось, що я заскочила з Вовою в один кільцевий. Сіла позаду нього. «У вас павучок» осторожно зняла його з воротника білої футболки. Вова пересів на крісло попереду. Я пересіла на сусіднє через прохід крісло. Вова, не повертаючи до мене голови, сказав: «Завтра візьму». Невдовзі на радіостанції почала звучати пісня: «доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвоню…». (Люда Рябова мені казала: «Він казав: «Она меня так достала, а я ей буду удовольствие доставлять?» Кращі жарти Фоменко на «Русскому радио»-України»: «Если женщина отдается мужчине за деньги, то она далеко не подарок», «Был у меня друг … собака». Люда Рябова: «Він з ума сходить, щоб ти собі шо не зробила; Лучший его подарочек – это ты; І у тебе буде сім’я; От у нього й спитаєш; Ти чудачка; Інтересно як жизнь сложиться». Вова: «Я нічого не писав!»; «Пошла …»; «Еще раз увижу возле семьи…»; «Ти мабуть больна!»; «Уродка! Ти мене заїбала!»; «Тобі що ноги поперебивать? Валі, давай!», «А ти мені безразлічна».        

 

07.07.2007.12.58. Написала ММС. Поставила свою фотку, написала: «Володя, оціни ослика. Я вибрала його на День народження племіннику, йому в цю неділю виповнюється рік. Правда симпатичний? Я сьогодні консервуватиму вишні. А ти чим зараз займаєшся? на роботі? Можливо у вівторок, 10.07.07 побачимось? Люда, :-) ». Фоном поставила музику, схожу на ту, що звучала в пісні про «Лучший мой подарочек – это ты» на радіостанції «Русское радио-України» у січні 2007 року. Через півгодини з 0502584971 приходить смс: «Иди нахуй, параноидальная шизофреничка». Тоді через якийсь час знову прислав повторно.

 

У серпні подзвонили родичі. Сказали, щоб зустріла на вокзалі двоюрідних сестер. Похвалилась про це на роботі в управлінні. Зустрічати треба було вночі. Приїхала від батьків у Полтаву після обіду. Їду на Браїлки. Звернула увагу на біг-борд. Реклама була із трьома слонами, які тримали один одного хоботами за хвости. Нагадали мені ці слони Вовині слова про те, що я розвісила вуха як у слона. Написала Вові смс про цих слонів.  Їхала від ГРЛ на Південний вокзал. Уже темно. На вокзалі сиділа в кріслі, ждала поїзд, яким повинні були приїхати сестри. Побачила знайому з університету Лілю Сахарову. Вона, як і ми, жила у гуртожитку фізмата. Почали общатись. Дивлюсь на неї, усміхаюсь. Повертаю голову і бачу - Володя! Стоїть напроти мене, стискає руки в долонях. Десь пів на третю ночі. Дивиться над моєю головою. Що там? Розклад руху поїздів. «Ліля, це Вовка Нестеренко?» – повертаюсь до співбесідниці. Вона підтверджує. Вона Вову тоже знає. Вова розвертається і йде. Я піднімаюсь і йду за ним. Вова сідає в жигуль. Білий. «Вова, що ти тут робиш?». «Пошла нахуй!». Що вікно машині камінюкою розбити, щоб Вова оставсь? Набираю його номер: «Вова, вернись!». «...Пошла нахуй, підераска!.. У тебе є якісь аудіо-відеозаписи?..». Сіла біля вокзалу, набираю його номер. Дзвоню – він ругається. Тоді вобще телефон відключив. Таксісти питають у мене: «Що він тобі сказав?». «Нахуй послав». Засміялись: «Твій любовник? Він на таксі приїжджав?». Зустріла сестер. Їду з ними. В автобусі набираю твій номер. А він відключений. Це було у перших числах серпня. Десь в обід номер став на зязку. Щось даже говорили. Я щось питала. Помню зачепила тему секса. По голосу почула, що у Вови спортилось настроєніє. Вова поклав слухавку. Знайшла точку де був сигнал МТС. Написала смс: «…якщо тобі потрібні якісь аудіо-відеозаписи, то порийся в своїй голові, коханий». Слухала по прийомнику «Русское радио»- України». Радіоведуча ставить пісню: «…я устал, хочу любви, а ты паришь секс…» і прокоментувала: «…щоб ви не почували себе одинокими…».

 

Кілька разів Люда Рябова запрошувала до себе. Якось домовились з нею, щоб зустрітись в кафе. Сидимо за столиком. Вона почала питати, які в мене плани. Сказала, що всі її подруги Люди поїхали з Полтави. Сказала, що як я поїду, то вона за мною буде сумувати. Причому з таким підтекстом, що я подумала – сказала б уже прямим текстом, щоб я поїхала з Полтави, «падруга». Одного вечора вона говорила зі мною й сказала з усмішкою: «Завтра ще не настало».

 

Пишу Вові смс: «Чого ти мене тоді підйобуєш. Ні трахнуть мене не можеш, ні поговорити нормально». Приходить смс: «Да я скорее повешусь, чем буду с тобой спать или говорить». «Якого хера ти тоді мене підйобуєш.  Мені 1.10.2007 – 25, я від тебе дитину хочу, а дружбу з тобою я в пизді бачила». «Пошла нахуй, дыбилка. Ты меня задрачиваешь не первый год, и это твои проблемы, что до тебя не доходит, что ты от меня можеш ожидать только пиздюлин. Сотри мой номер и больше не еби мне мозги». А в «Будильник-шоу» коментують: «…захотіла від нього дитину».

 

На «Русскому радио»-України» в «Будильник-шоу» ведучі зробили коментар про нечасті дзвінки на телефон. Зробили саркастичне порівняння із давно одруженою парою, які дзвонять один одному рідко. Я сприйняла це на свою адресу і почала дзвонити Вові частіше. Прийшла до нього на роботу. Вова вийшов на вулицю з співробітником Віталієм. Віталій каже мені щось на зразок: «Щоб більше сюди не приходила. Тобі сюди не можна більше приходити». Вова піднімається по сходах до дверей. Кажу йому в спину: «А менше – можна?»

Пройшло близько місяця, а може кілька тижнів.

17.09.2007. Десь близько 10 вечора. Включила прийомнік на телевізорі. На «Русскому радио України» звучить пісня «Не надо». Не знаю, що за група виконує. Включила на своєму телефоні диктофон: «…ко мне. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному… Ты шагаешь за мной по пятам, ты меня сторожишь по углам, ты повсюду за мной, но зачем? Ты меня не жалеешь совсем…просто дай мне побыть одному…вечером в пятницу и субботу страна не скучает, вечером в пятницу и субботу ведущие Русского радио представляют лучшие танцевальные хиты страны в прямом ефире. Весь вечер в движении…». У цій пісні були ще й такі слова: «От звонков телефон мой дымит, на тебя не поставишь лимит…». Якраз цими днями на «Русскому радио-України» звучала інша пісня, мені не було куди її записати, а деякі слова з неї й досі помню: «…в твоих голубых глазах…опять позову тебя…я нашел свою мелодию любви…». 18.09.2007 – три роки як Вова женивсь на Аліні Романчук, очі, як я бачила, в неї голубі. Люда Рябова казала про те, що ти ссоришся з Аліною так, що хоч з дому тікай, що вона тобі не до душі… сидиш вечорами і втикаєш у телевізор… Приміряла до Вови слова, які звучали на «Русскому радио»-України» про красивого чоловіка, який хоч і красивий, але не дуже щасливий.

 

Сиджу в кімнаті гуртожитку, на Браїлках. Слухаю «Русское радио»- України». Заїло мене. Набираю 56-73-60. Чогось таке враження, що Вова візьме слухавку. Зєднання. «Ну шо, дає?». І поклала слухавку. Через кілька днів іду по місту. Чую хтось позаду мене кричить: «Айконка! А ти мені даєш?». Як аукнеться так і відкликнеться.   Обертаюсь – стороною якісь незнайомі хлопці, ідуть своєю дорогою.

 

01.10.2007. Старалась догодити співробітникам на День народження. 25 років – кругла дата. Наче всього вистачало за столом. Не було тільки святкового насторою. Начальник побажав мені «веселого і радісного життя». Побажання від начальника з підтекстом – тон був нещирий. Якось сказала про слова Олега Миколайовича знайомому по фізмату, Вовиному земляку Ігорю. Невдовзі на радіостанції «Русское радио»-України» Свірідова і Галібін почали вести рубрику: «Цікавого вам життя!».

 

2007. За два тижні до опалювального сезону. Мені снилась величезна сова, яка заглядала у вікно через форточку моєї кімнати в гуртожитку по Маршала Бірюзова 90/14. Сон був такий яскравий. Сон-кошмар. А вранці до мене на роботу у відділ засобів масової інформації прибігла жінка. Невисока, коротко пострижена, фарбована блондинка, років 40. Оце й «сова». Ким вона вже була – не пам’ятаю. Може комендант гуртожитку чи просто наближена особа Забережного в 4 ПТУ? Сказала, що мене виселять з гуртожитка за несвоєчасну сплату. (В гуртожитку завжди висів список боржників. Там були й кількатисячні борги. І не чула, щоб когось виселяли. А в мене був борг за літо може гривень 100-200, вже точно не пригадаю). Вона так кричала. Я заплатила борг, який був у мене, підійшла до директора ПТУ № 4 Забережного Миколи Яковича з сумкою (гуртожиток був від ПТУ). Він не взяв. Сказав, що не може бути навіть мови, що мене виселять хоч я вже й все заплатила. Пізніше мені сказали, що це я сама винна, що мене виселили, бо зверталась у паспортний стіл, щоб мене прописали в гуртожитку. Прийшла до кімнати, а там на дверях на аркуші А4 написано, щоб я виселилась з кімнати за два тижні. Я почала шукати житло. Заказала вантажне таксі. Речі не було кому помогти перенести.  Попросила знайому тьотю Валю мені допомогти. Я була в такому розпачі. Сиділа в кімнаті, плакала. Свєта Чоботаренко включила в своїй кімнаті «Русское радио»-України», але допомогти не вийшла. Перевозила свої речі з одного гуртожитку в інший. Водій вантажівки, може і не спеціально включив радіо:  «…две осановки до тебя, но если больше нет огня, то просто не зови, напрасно тают етажи, я понимаю, это жизнь, две остановки…было все но не было любви» – пісню виконувала Наталія Валевська. І коментар ведучої «Русского радио»-України» почула: «…це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини…».

 

04.12.2007. У відділі ЗМІ накрили столи, святкуємо День народження Лілі Герман, провідного спеціаліста відділу видавничої справи. Сидимо за столом, розмова зайшла за творчість. Згадали за вірші Алєксандрової Тані. Начальник відділу видавничої справи Ізмайлова Інна сидить і, я б сказала, не зовсім в тему каже: «Інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують…». Усі якось примовкли. Ніхто далі не продовжив теми.

Може того, що я випила вина, рішила піти до Вови на роботу, поговорити. Я вже не пам’ятаю, чи то я прийшла, а він якраз вийшов, чи то я просила, щоб він вийшов.  Дуже добре пам’ятаю, як Вова стоїть на вулиці біля чиєїсь машини, розмовляє і посміхається, а обличчя в нього зле. Вова піднімаєься по сходах, заходить в сервісний центр. Я йду за ним, відкриваю двері. Прошу про розмову. Він повертається до мене, кидається на мене з кулаками: «Чого ти лізеш в мою сімю?!». Нічого собі, кохана людина. А чого ж лізли в моє особисте життя?! Охоронець на прохідній заступається за мене. Вова вдарив мене по нижніх зубах, а я тільки но зняла брекети. Ходила до стоматолога – вирівнювала зуби, щоб бути красивою для нього. Подались мої зуби від його кулака. Я була в такому шоці. Вийшов його напарник по ремонту телефонів Віталій. Я сказала йому, що Вова вибив мені зуби, що я викличу міліцію. Вова вийшов. Було багато хлопців. Де вони тоді всі взялись. Я запустила на асфальт торт, який я принесла Вові. Я так не думала, але в стані аффекта крикнула йому: «Та щоб ти подох зі своєю сімєю!..Ти імпотент!» – сказала і пожаліла. Вова закурював сигарету, і я побачила, як він почав переживати, навіть руки трусились. Він пішов під арку, а я закричала йому у спину щось про те, що раз він не хоче по-нормальному говорити, то хай жена встрєчає гостєй. (Пізінше, уже після цієї події, на «Русскому радио»-України» звучав саркастичний коментар: «Ходіть в гості, веселіться…»). Я ці слова прокричала і відчула як Вова проти цього. Я розвернулась в іншу сторону і … мені подзвонила мама. Почала питати,  де я, що я роблю. Я сказала їй, що хочу розібратись в цьому раз і назавжди. Що поїду на Браїлки, там де живе Вова з тією жінкою і нехай він при ній поговорить зі мною. Мама почала мене відмовляти. А я сказала їй, що все вирішила. Підходжу до під’їзду, назустріч мені іде дівчина з відерком. Я здогадуюсь, що це Аліна, але проходжу мимо. Піднімаюсь по східцях. Вона наздоганя мене. Хапає за волосся, а я хапаю її за волоси. Кажу, що Вова вибив мені зуби. Аліна: «Я тебе челюсть вставлю, только отстань от моего мужа». «Да если бы ты его любила, ты бы так себя не вела. Как он похудал!» (Вигнали мене з гуртожитка перед опалювальним сезоном на вулицю, під забор. Я чогось подумала, що він міг переживати, що замовляв мені пісні, а батьки Аліни могли дати хабаря Забережному, щоб той виселив мене із гуртожитку). «Он мой человек. Ты забрала моего человека!». «Чего он тогда женился на мне?!» Кажу: «Спитай у нього про свої голубиє глазкі!». «Вот его отец! Чего ты приезжала к нему?». Вовин батько Микола Васильвич: «Та я її перший раз бачу». Аліна почала настоювати. Микола Васильвич: «…да, приїжджала». Схопив мене і швирнув вниз по сходах. Я вийшла з підїзду. Аліна вийшла на поріг: «Кто он тебе?». «Муж!».

 На той час я працювала у відділі ЗМІ, відповідала за контрольні примірник газет та журналів області.

Якраз перед уходом Вови з «Айкона» (березень 2008) на «Русскому радио»-України» закінчилась передача «Хароший час», яка завжди починалась словами: «Вони безжальні, вони перебють вам ноги». В передачі було два герої – занадто розумний та занадто тупий. Занадто тупий задавав питання, а занадто розумний відповідав. Наприклад:

         – «Почему об этом не пишут в СМИ?»;

                  «Что такое СМИ?»;

                  «Это средства массовой информации. Газети, журналы»;

                  «Потому что в СМИ не разрешается использовать (сказал про нецензурную лексику)»;….

                  «Молчите и верьте»

                  «Вера – моя муза»;

                  «А завтра все забудеться»;

                  «Не молчите и занимайтесь любовью. До нових встречь!»

 

Якось після цих подій біля зупинки між нами відбулась тіпа розмова. Я сказала, що Вові, що він заказує мені пісні на радіо. Ти: «Це ти заказуєш! Я тебе раз закажу…» Згадала йому, що він на мене плював, а шоумен Роман Трахтенберг коментував: «Зечем нужна такая жена? Плюнул на нее 15 раз, а она даже не обиделась».

 

Не можу точно вже пригадати дату. Сиділа на своєму ліжку в гуртожитку на Пушкіна. Слухала «Русское радио»-України». Передача там якась саме була. Вів її Павел Воля. Називали «Антизолотой грамофон». Ставили різні пісні, перероблені із інших попсових пісень. Запомнилось мені пісня про Вову, що з мислями про нього дєвушка лягає і встає і все робить, а він насправді жонатий на іншій. Переспівували: це ж нормально, що жонатий. І він не дурак, а якщо надумає вмішатись прокуратура, то Вов у любому городі більше 200, попробуйте щось доказати. Ще там якісь пісні ставили. На перше місце «поставили» пісню про «маленькую дєвочку» «с разбитыми мечтами», «сумашедшими глазами». Піcля перекручених пісень – коментар: «Слушайте такие передачи и психические расстройства вам гарантированы».

 

Вова звільнивсь з «Айкона». Шукала його нове місце роботи. Радіоведуча в ефірі «Русского радио»-України» сказав про те, що не треба далеко шукати, а перейти через дорогу. Через дорогу – зуп. «5 школа» і магазин «Сота». Зайшла. Запитала про майстра Володимира. Дівчина, яка там працювала, сказала, що  майстер працює  в магазині на Половках. Дала мені телефон. Здається взяв слухавку. Зразу ж послав мене нахуй. Сіла в автобус і поїхала на Половки. Зайшла в магазин. Подивилась на інформацію в куточку для споживача. Фірма була зареєстрована на Гетала Івана Миколайовича. Спитала за Володимира. Стала, жду біля магазину. Підходить якийсь високий мужик, років 30-40. Проти мене правда всі високі. Лагідно так розмову почав. Спитав як мене звати. Представивсь як директор магазину Іван Гетало. А тоді почав мене ображати, проганяти – «зняв маску» доброго дяді. Я відійшла трохи від магазину. Вийшов якийсь молодий чоловік (це був Вовин співробітник). Сказав мені, щоб я йшла, бо через 10 хвилин прийде наряд міліції. Я подумала, що він жартує. Стою, жду Вову. Він же на роботі. Колись же то вийде. Через якийсь час бачу зі сторони дороги іде гурт міліціонерів. Підходять до магазину. Сміються. Прикалуються, що прийшли затримувати рецидивістку. Сказали мені, що до міліції поступив сигнал, що я ругаюсь в магазині і погрожую фізичною розправою працівникам магазину. Завели мене в магазин. Каже мені якийсь міліціонер, що Вова стоїть, чуть не плаче. А тоді вивели мене під руки і сказали, що поведуть до опорного пункту, де я напишу пояснення. Ведуть мене, я плачу. Назустріч іде білява Леся з «Айкону». Люда Рябова про неї мені казала, що вона Вовина коханка. В мене само вирвалось: «О, і любовниця  іде...» Як вона тут опинилась? Міліціонер, який за руки тримав мене: «Та вона живе в цьому домі!». Вибрав собі нове місце роботи, Вова. Я ж як заходила на «Айкон» і питала у Лесі, де Вова тепер, то вона відповіла: «Я не знаю, где он работает». В принципі, у Вови був телефон мобільний – для чого було утруждать радіоведучих робить натяки? Поки тривав цирк за участю правоохоронців, мені увесь час повторювали: «Не плач, все буде харашо». Виписали мені невідомо за що штраф.

 

Якось невдовзі прийшла до Вови на Половки. Стою. Жду. Він вийшов. Став до мене боком. Дивлюсь – щось не так з його рукою. Вона ж вся пухла! Питаю, що з рукою. Мовчить. Зайшов у магазин. Побачила когось із його співробітників, спитала. У відповідь почула: «Зла собака покусала». Я вже подумала – чи та жінка чимось ударила. Сиджу в кабінеті на роботі, рішила подзвонити Вовиним батькам. Почала казати їм, що в нього рука розбита. Відповідь мене поразила: «Розбили й полічать». На мене почали кричати, погрожувати, щоб більше їм не дзвонила. Вовин батько сказав, що звернеться до депутата Верховної Ради від Оржицького району і в адміністрації я не робитиму.

Переходила дорогу біля памятника Зигіну, позаду хлопці якісь ідуть. Чую один каже: «Якби прийшов, то й ноги б поперебивали».

 

Як тільки була можливість – приходила до Вови на роботу.

Одного разу прийшла до нього, стала біля магазину. До магазину підійшов якийсь молодий чоловік з магнітофоном. Постояв. Включив. Заграла пісня: «если выйдешь вдруг мне на встречу, даже грянет гром не замечу…о тебе одной будут все мечты, но об этом не узнаешь ты». Пісня закінчилась – чоловік вимкнув магнітофон і пішов від магазину.

 

 На «Руском радіо України»  часто звучала пісня Ф. Кіркорова: «А я и не знал, что любовь может быть жестокой…нам незачем больше встречаться…». Хтось з співробітників Вови облив мене водою.

 

Написала заяву на звільнення 24.06.2008 з відділу ЗМІ Полтавської ОДА. Викликали в кабінет до Черчатого Олександра Івановича, начальника Головного управління державної служби України в Полтавській області. Сказав, що до них звертавсь депутат Верховної Ради України від Оржицького району з приводу мене. Черчатий сказав, що я справляю враження нормальної дівчини, що якщо хочу далі працювати в державній службі, то мені треба про тебе забути.  15.07.2008 – написала заяву на касира операційної каси відділу валютних операцій. Взяли на випробувальний термін касиром по обміну валют в «Полтава-банк». Направляли працювати в різні відділення по всьому місті. Якось і на Половки поставили стажуватись. В насмішку чи що. Бо начальник відділення приніс винця і почав робити натяки про міліцію.

Якось прийшла в магазин до Вови. Стала розглядати телефони, які були на вітрині, ждала поки він вийде. Зайшли два хлопці із служби безпеки «Полтава-банку». Один підійшов до мене: «Будеш сюди приходити – у нас робити не будеш».

Я не рахувала, скільки разів дзвонила на 56-73-60. Нарешті Аліна взяла слухавку. Питаю: «Де Вова?». Вона: «А Вова в Киеве! У голубоглазой блондинки-любовницы!». В понеділок прийшла до Вови на роботу. Він вибіг з майстерні. Почав, зваливши мене на підлогу, стукати ногою в груди: «Она вчера 50 раз на телефон позвонила!» – я не почула в його голосі роздратування, навіть навпаки. Дивно, я б сказала, що його ці дзвінки потішили. Стою на вулиці, біля вікна, віддихуюсь – все таки ногами по грудях. Пибиральниця: «Щось я бачу тебе бють не дуже».

 

Якось приїхала до Вови на роботу. Він вийшов, стоїть біля кіоска. Я стала – роздивляюсь його обличчя, дивлюсь на його родимку на скулі і мовчу. Через якийсь день на радіостанції «Русское  радио»-України» ставлять пісню зі словами: «…люблю, когда женщина молчит».

 

Одного разу, як їхала до батьків, рішила заїхати до Вови. Заглянула, а він сидить такий невеселий. І я зажурилась. Думаю, чим його розвеселити? Пройшлась до зупинки Велико-Тринівська. Дивлюсь, продають білі гладіолуси. Глянула на них і чогось так мені показалось, що їх білий колір розвіє Вовин поганий настрій. Купила, зайшла до Вови (аж дивно, що нікому було спиняти) і поклала йому перед носом – любуйся. На «Русскому радио» коментар пустили: «Любителям прекрасного…».

 

Участковий на Половках Роман Іванович сказав, що Вовка написав на мене заяву. Сказав, що я можу тоже на нього написати. Я й написала. В заяві вжила слова: «…тягне ризину…». Потім слухаю «Русское радио»-України», якась нова передача-рубрика і слова вживають такі ж: «…не тяни резину…»…

 

Стоять біля магазину «Сота» на Половках кілька чоловіків. Чую, говорять між собою про те, що Вова каже, що я його переслідую. Згадали радіо: «… а тоді каже – вона мене прєслєдує…»

 

Поїхала на Браїлки. Дзвоню по телефону: «Вийдіть поговорити». Незрозуміла відповідь і  слухавку більше не беруть. Якийсь молодий чоловік проходив біля під’їзду. Попросила його позвати з 87 квартири. Він відказав, що як мені треба, то щоб я й звала. Піднімаюсь по сходах. 87 квартира. Чогось мені так не по собі. Подзвонила в двері. Вони відчинились. Жіночий крик: «Бей ее!». Побачила як Вова змахнув палицею і вдарив мене по голові. Я впала на підлогу. Ще удар. Метнулась до східців. Вова за мною. Я обертаюсь до нього: «Вова!..Вова!..». Бачу як з голови на одяг тече кров. Збігла до підїзду. Стала. Кров біжить на асфальт. Проходять біля мене якісь хлопці. Ввімкнули пісню на мобільному телефоні: «…не пиши ви енд, я придумаю хеппи енд…». Здається група «Пара нормальных». Приїхали до мене жінка з відділу кадрів «Полтава-банк», яка приймала мене на роботу і двоє хлопців із служби безпеки банку. Почали питати мене як це сталось. Начальниця відділу кадрів спитала причину через яку я пішла у квартиру. Розказала їй про радіостанцію, про те, що мені люди біля магазинчику продуктів на Зигіна в спину казали, що «…живе з однією, зустрічається з другою, а пісні заказує третій» і т.д. Співробітники «Полтава-банку» сказали, що підтримають  мене і допоможуть. Десь через тиждень очухалась і вийшла на роботу. Ніхто в лікарні не сказав, що зі струсом мозку лікарняний можна продовжити до місяця. Визвали мене в центральне відділення «Полтава-банку», сказали, щоб я написала заяву за власним бажанням або мене звільнять, підшукавши підходящу статтю. Продовжувала слухати радіостанцію «Русское радио»-України». «Будильники» Свірідова і Галібін «сокрушались» по якомусь поводу.

 

Взяли мене на посаду викладача технічного креслення по сумісництву з 10.09.2008 року читати години у 21 училище ім. Чепіги на Половках. Годин мало. Тільки бігаю. А перед училищем якраз магазин «Сота», в якому Вова займається ремонтом телефонів. А на «Русскому радио»-України» пісню прокручують: «…не уходи далеко…».

 

Шукаю роботу. Звернулась до однокласниці. Порекомендувала мене в магазин «Святковий», що в переході, в центрі Полтави. Завідуюча Людмила Григорівна: «Чого ти з банку пішла? Через недостачу?». Пояснила, що недостачі не було, що попала на лікарняний, а тоді «попросили» написати заяву за власним бажанням. Сказала, що вона може передзвонити у відділ кадрів банку, їй все розкажуть. Вона взяла мене на роботу, сказала мені, що подзвонила у відділ кадрів. Обявилась Люда Троян (Рябова). Попросила зважити їй цукерок «Мелодіка». Якось іду ввечері з роботи, входжу в «Каштанову алею» біля зуп. Університет. Якісь хлопці: «Убить її, торговка, позорить мене…». Думаю: батько сердиться, не хоче говорити, бо я торгую в магазині. (А що мені хтось гроші так дає, щоб я мала можливість не працювати?). Ці незнайомці при мені про когось так… чи про мене?.. Через якийсь час помічаю – дивиться завідуюча магазином на мене скоса. З чого б це? Чую дівчата в магазині називають мене поза очі Катя Пушкарьова. Тоді чую обмовилась завідуюча співробітниці: «…даром музика не гра…». Потім ще обмовилась до старших своїх співробітниць: «…я 20 год прожила з своїм чоловіком – мені такого не було…». Тоді якось каже мені: «Ти мені збрехала. Доробиш цей місяць і йди». Я на неї дивлюсь: «Що я вам збрехала?». «Ти ж мені не сказала чого ти з банку пішла. Мені приходять люди розказують. Міліція заходить – сміється. Позорище!..»

 

Пригадались мені коментарі ведучих ранкового шоу на «Русскому радио»-України» Свірідової і Галібіна про дипломи, які кудись там поклали і пішли торгувати. Слова їхні запам’ятались: «Мы из себя выпрыгнем, только чтобы у вас все было хорошо».

27.11.2008 – 30.09.2009. Взяли мене на роботу оператором в ДПІ м. Полтави

Я получила першу свою заробітну плату. Прийшла на ринок «Алмазний», куди Вову перевели робити. Його співробітник Сашко з «Соти» виглянув і каже: «Сходи в «Універсам» купи йому коньяк «Хенесі» і цукерки «Ferrero Rocher». Я таке перший раз почула. Це Вова Сашкові сказав, то я побігла і купила. Вова коньяк забрав, а мене вдарив.

Поки розгортаються ці події в Полтаві, на радіостанції «Русское радио»-України» у виконанні Сергія Галібіна і Ані Свірідової прокручується пісня: «От любви я худею»: «…а когда нальет – обязательно дает…».

 

Якось сиділа в податковій в кабінеті у Людмили Павлівни. Хтось із співробітників: «Які дівчата безсердечні – заставляють аж у Київ  їхати…».

Якось сиділа в кабінеті Орестівної, а вона дуже часто включала «Русское радио»-України». На «Русскому» саме грала пісня «Сделеай ей больно». У мене склалось враження, що моя начальниця отримує задоволення і стишка спостерігає за моєю реакцією. Помню її фразу: «Це розщитано на дурдом». Може вона права? Адже її син, як вона казала, працює психіатром. Потім ще пам’ятаю таку ситуацію, Орестівна перестала вмикали «Русское радио»-України», а жінкам з кімнати, які працювали з нею, прокоментувала при мені, що їй сказали, що вона неправильно зрозуміла як треба поступати, вести себе в цій ситуації. Цей її коментар при мені на фоні вмикання радіо, здавсь мені саркастичним. Якось Ірина Петрівна (заступник начальника податкової) сказала мені, що вона розказала про мою ситуацію Оксані Орестівні. Словесні реакції на мою адресу Орестівни свідчили про те, що вона мене не злюбила. Я викликала в неї негативні емоції. Вона про щось спілкується з колегами і каже, голосно: «Сидітиме, думатиме, думатиме і нічого не придумає». Ще запам’яталось мені, як вона розмовляла при мені з Микитенко Аллою Миколаївною. Розмова була про якусь дівчину, яка приходила до свого колишнього прєподаватєля, всі про це знали і ніхто нічого не говорив, бо в неї були покровителі. Відзтивались про неї як про проститутку.

Сиджу в ДРФО ДПІ м. Полтава. Біля мене прийомник. Включила «Русское радио»-України». Саша, дочка водія начальника налогової, тоже тут сиділа. Чую грає пісня «…скандал во время рекламы, спаси меня мама…». Я слів спочатку не розібрала, а тоді прислухалась. Ця пісня нагадала мені «скандал» кількарічної давнини… як я не послухала маму і поїхала на Браїлки, «розставляти крапки». Сашка якось заходить і коментує: «А ця пісня про мене…», «опять эта блядь что-то напутала» із сарказмом, насмішкувато. Якось в обідню перерву біля переходу зустріла знайомого з фізмату Віталіка Головню. Він сказав мені, що я сиджу в ДРФО і слухаю «Русское радио»-України». Дзвонила на міський Аліни. Вона: «Алиса с мелафоном!». Дзвонила тобі на домашній в Старий Іржавець. Твоя мати, Людмила Андріївна: «Не ходи за ним, не роби капості і буде тобі щастя, що ти про нього й не мріяла». У звязку з словами мами, пригадала як на «Русскому радио»-України» радіоведуча обмовилась про «розмову з мамою» (в контексті подій).

 

Після Нового року в ефірі «Русского радио»-України» прозвучав   коментар «…и замуж не выйдет». В кінці січня в ефірі почала звучати пісня «Милая».

Ірина Петрівна якось в розмові сказала: «Ты не представляешь, какае волны распостраняет возле себя обиженная женщина».

 

А то якось сиджу на роботі, у кабінці Наташі Нєвєдрової, включила «Русское радио»-України», а там якусь пісню поставили і ведуча прокоментувала. Коментар я дослівно не пам’ятаю. А суть, що не тільки пісні звучать, а й чоловік прийде. Щоб не думали, що «Русское радио» поставить ще якусь пісню, щоб було «веселіше».

Чогось згадала як якісь жінки в налоговій при мені, як тільки почала там робити, казали: «Подивимось на цей «подарочєк»…».

 

Якось написала смс в обідню перерву на «Русское радио»-України», передавала привіт, водієві авто з номерами 94880. Радіоведучий моє смс не прочитав, зато невдоволено прокоментував: «ви ж не в цирку работаєте». Нікіта Добринін?

 

Писала Вові смс на «Русское радио»-України», писала багато. Хтось із радіоведучих прокоментував: «Пишіть смс…». Тон у нього, наче я займаюсь безнадійною справою. Може це був Слава Дьомін.

 

Стараюсь пригадати, якого числа це було. Не пригадується. Прийшла на 23. Стою під вікном у тебе. Серце так почало стукати. Сашко виглянув і каже: «Хочеш подивитись на Вову? Зайди подивись на нього і підеш». Уже майже кінець робочого дня. Я так здивувалась. То не пускають, а то самі запрошують. Заходжу. Сашко Ромахін вмикає якусь пісню на компі про малєнькую дєвочку. Вова якраз виходить. Відступаю. Може він мене вдарить, що я зайшла. Сашко хапає мене за руки і тримає. Вова проходить до дверей, усміхається. Співробітниця Оля закриває за ним двері. Опускають ролети. Пісню про маленькую дєвочку, яку включив мені Олександр на компі в «Соті» я чула в передачі Павла Волі «Антизолотой граммофон» на радіостанції «Руске радіо України». Правда ця була оброблена не так. Наче оглохла. Чула початок і кінець пісні. Сашко спитав у Олі чи Вова пішов. Пустив мене. Мені чогось зовсім невесело. У пісні звучали слова-обіцянки: «очень просто стать маленькою женщиною в мужских обятьях…он тебя заберет, он тебя не обидит…». Пригадую як Вова після знайомства зі мною сказав мені: «Нельзя ведь так просто давати человеку надежду»

 

Якось прийшла на ринок, до магазина «Сота», щось комусь із дівчат на ринку сказала за радіо. Через якийсь час почула коментар в ефірі радіостанції: «маленькая девочка не боится говорить правду».

 

Сиділа в кабінці Наташі Нєвєдрової в міській ДПІ. Писала смс на «твій» мобільний номер: «Проміняв мене на секс і їжу з тією кобилою?». Приходить відповідь: «Да. А то на тебя даже не встанет». Мене це обідило. Тим більше, що Сашко з «Соти» в обід на моє питання де ти, сказав, що ти поїхав обідати до красивої дєвушки. Показав, що в неї дуже сексуальна фігура. Після роботи пішла у відділення Укртелекому на Зигіна. Дзвоню, а з мобільного пишу смс, що збираюсь їхати до батьків і хочу, щоб ти поїхав зі мною, а потім можна зняти квартиру. Приходить відповідь: «Я семью и свой дом ни на что не променяю. Тем более на тебя». На «Вовин» номер мобільного, що був тоді у мене дзвонила, бо вночі з нього постійно приходили смс: «Передзвоніть мені будь-ласка». Якось набираю номер. Ну чого ти не можеш мені відповісти? Взяла телефон Аліна: «А Вовы нет дома. Куда-то ушел!». «Так чого ж ти, сука, береш його телефон? От до свого й підходь! Сама ж казала, щоб я дзвонила на мобільний. Ти з мене іздіваешся?». Смс:«Смотри на себя уродище. Я за него вышла, а тебе 26 и ты старая дева», «А названивать женатому мужчине, которому ты противна, это по-твоему не издевательство? Ты больная. Лечись. И говорить не буду». Пишу відповідь: «Я дзвоню до коханого чоловіка, який заказав мені радіостанцію». Дзвонить мобільний: «Я тебе не дорогая! (чого я її назвала дорогой? Ну не любімая ж мені до неї обращатись) Рот закрой! Я тебя вычислю и голову разобью! Да, сука, не кобель!».

 

Сиділа дньом в кімнаті гуртожитку. На вулиці сонце, мені самотньо. Дзвоню на Вовин мобільний. Хтось різко взяв телефон, слухає. Я зрозуміла, що це Аліна. Написала смс коханій людині: «Чого ти не береш слухавку? Твій телефон інші беруть?». Відповідь: «Не інші. Я не хочу с тобой разговаривать». Смс: «Понятно. Та кобила. Скажи їй, щоб скакала у свою Сибірь. Ти мій жеребець». Відповідь: «Ты намного страшнее этой кобылы. Смотри на себя. Могла бы быть красивее».

 

Одного разу трубку взяв якийсь молодий чоловік з протівним голосом. Сказав, що він друг Аліни, Женя. Працює в Києві. Сказав, що коли вона зустрічалась з Володимиром, то в них все було нормально. Сказав, що вона хоче за нього поборотись, хоч Вова й «заказав» радіостанцію. Кажу йому, що Аліна задовбала Вову своєю «міровой літєратурой». Женя погодивсь, але сказав, що йому віддали карточку і, що мене Володимир викреслив зі свого життя. Як так, дав надію, а потім викреслив із життя? Це на Вову не схоже. Через скількись місяців як я дзвонила, оператор повідомив, що номер вже не обслуговується. Аліна получила, що хотіла. Через 9 місяців Вова привіз Аліну із роддома.

 Пізніше на «Русскому радио»-України» Галібін і Свірідова прокоментували в «Будильник-шоу», що не весь час же користуватись презервативами. Пригадавсь коментар «Будильників» у «Золотому грамофоні». Верхні рядки хіт-параду кілька місяців підряд займала пісня «Милая». Як тільки вона зявилась в ефірі «Русского радио»-України», невдовзі прозвучав коментар: «…ви нікому не робите боляче своїми дзвінками». А хто це все почав? Самі почали, а мене зробили крайньою.

Аня Свірідова і Сергій Галібін вели передачу «Золотой граммофон» і коментували: «…два кольца, а посредине «Вольные гвозди» Павла Воли…», «Прощай, «другая причина», да здраствует молодая семья!».

 

Була вдома, приїхав до батька Ісаєнко Володимир, чоловік Ірини Петрівни. Говорила з ним, а він якось у розмові прохопивсь: «Нікому не інтересно у кого які труси». Батько пізніше мені сказав, що Володька Ісаєнко йому казав, щоб я не говорила, що Вова – мій, щоб шукала собі хлопця. Через скількись днів по цій розмові з батьковим другом дитинства приїхала на ринок «Алмазний», до Вови. Біля «Соти» «на очках» стояла якась дівчина Іра. Причепилась до мене, що я наділа не такі труси. Це б нічого. Через скількись днів вона до мене знову причепилась, майже лізла битись. Через день на «Русскому радио»-України» в ранковій програмі «Будильник-шоу» Свірідова і Галібін коментують щось про хуліганську поведінку, з насмішкою, що це буває «только по праздніках».

 

Пізніше, як написала заяву на звільнення, у Ірини Петрівни спитала чого ж її чоловік так мені тоді сказав, що «нікому не інтересно, в кого які труси», а вона: «то в нього є такий вислів». Хвалилась мені, що до них у гості приходить мер Матковський. А як я просила її чоловіка, щоб він і його дружина через знайомих посприяли тому, щоб Вові виплатили заробітну плату заборговану за три місяці, то він відповів, що в них немає таких знайомих. Ірина Петрівна казала якось: «Мужчина сам не справится в такой ситуации». Не справивсь… Ще як працювала в ДПІ, почула в новинах «Русского радио»-України» запис виступу тодішнього мера Полтави Андрія Матковського. Даром музика не грає, як казала колись завідуюча магазином «Святковий» Людмила Григорівна. Так і тут. Даром радіостанція не буде піарити мера якогось міста. Скільки я слухала радіостанцію «Русское радио»- України» в період з 2006 по 2009, то мера міста в ефірі почула перший раз.

 

Робила в «Трьошці», магазині дешевих китайських товарів. Якось сиджу в магазині. Ще й «Русское радио»-України» слухала. Вірила… Якраз тоді на радіо часто звучали такі слова: «Жизнь удалась». Якось увечері ведучий щось там коментує, а потім каже: «Згадайте, де живуть ваші друзі. Подзвоніть їм по телефону…». По тону голоса – слова з підтекстом (чи то з підйобом). Рекламували засіб від йододифіциту, коментували що він дуже корисний майбутнім мамам.

 

З «Трьошки» я пішла. Підчепила на руки якусь заразу від китайських товарів – єлі вивела. Почула на «Русскому радио»-України» як Галібін і Свірідова прокоментували: «Маленькая девочка помахала ручкой».

 

Мене потягнуло на Браїлки і я побачила як Вова віз Аліну із дитиною із роддома. Аліна зайшла із новонародженим у підїзд. Вова побачив мене і запустив камінь. Сів у машину і десь поїхав. Пішла. Біля 13 школи побачила Вову. Він їхав повільно. Підбігла і стукнула рукою по вікні авто зі сторони пасажира. Він не зупинивсь. Хіба я вженусь за машиною? А на «Русскому радио»-України» якраз в моду ввійшла і звучала пісня Г. Лєпса «Уходи красиво и живи счастливо». Анна Свірідова і Сергій Галібін проводили «Золотой грамофон» і коментували: «…и сына родил и песню спел…прощай, «другая причина», да здравствует молодая семья!..».

Поїхала на Мальцева, у Полтавську обласну психлікарню. Поговорила з працівниками. Сходила до психолога. Вона: «Вона його жінка, а ти ніхто». Сказав мені співробітник: «Шизофренії в тебе пока немає, її можна і розвити». Ще сказав, щоб більше сюди не приїжджала, що може мені доведеться ще десь працювати з дітьми, а як дізнаються, що я сюди приїздила – це буде для мене поганою рекомендацією.

 

У червні 2010 закінчувались виплати на біржі. Наступного дня як закінчились виплати на біржі, мені подзвонила Таня, секретар директора ТРЦ «Київ» Галини Григорівни Барабаш. Запропонувала роботу менеджером. Я здивувалсь. Я їх не знаю. Кому це треба? Сумніваюсь, що серед багатьох моє резюме, яке я колись залишила в ТРЦ, чимось могло виділитись. Приїхала. Склали цивільно-правовий договір. Галина Григорівна: «Якщо його жінка багата – він її ніколи не покине». Значить вона знає про мене і про Вову.

Поїхала на Нєстєрова. Під балконом Аліни ввімкнула FM-радіо на мобільному. Настроїла на хвилю «Русского радио»-України» – Вові чути, він у квартирі Аліни. Почула коментар. Як хто відслідкував мої дії. Надя Іванова: «Включайте голосніше, щоб було більше приємностей». І пісню в тему поставила: «…не кричи ты вослед любви, которой больше нет…».

 

Чекала Вову біля будинку на Браїлках. Вова якраз підходить до 6 підїзду. Поворив з якимось чоловіком. Побачив мене. Схопив камінь. Кинувсь: «Я тебя все равно догоню!» Догав, схопив за волосся. «Ти ж пєсні заказував!». «Шо я заказував?». Звалив мене на землю. Я думала, може він не битиме. Помилилась. «Молись Богу! Молись Богу!». Вдарив мене раз носаком у ліву вилицю. За другим разом я відключилась. Краще б убив. Очнулась з запухлим оком. Вирвав волосся на голові. Біля правої руки – кришка, що закриває акумулятор мобільного телефону. А телефон, який в руці тримала де дівсь? …Відвезлти в травматологію. Вночі приїхали з міліції. Посміялись. Кажуть: ти ж не будеш писати заяву на нього, ти ж його любиш? З думками зібратись не можу, кажу: заяви не писатиму, хай він тільки віддасть мій телефон. Лежу в травматології, ставлять капельниці, щоб зігнати гулю під лівим оком. У палатах жарко. Медперсонал сказав, що повинен приїхати мер Матковський, може виділять гроші на ремонт. Вспомнила, як робила в міській налоговій, в новинах радіостанції «Русское радио»-України» він виступав. Пізніше, пройшло скількись небагато часу, як я вийшла з травматології, почула як Свірідова і Галібін коментували на радіостанції: «…лежачих не б’ють…під лежачий камінь вода не тече…».

 

Cкачала з інтернету інтерв'ю з Сергієм Кузіним, генеральним директором “Русского радио Украина” (Період виходу в ефірі “Детектор брака”, “Вольные гвозди” Павла Волі):

...Елена: “Как Вы выбираете песни, которые запускаете в эфир и каким критериям они должны отвечать? И вообще, делеете ли вы это или же этим занимаются другие люди?”

Cергей Кузин: “Этим занимаются другие люди, если быть более точным — этим занимается специальная программа. Все песни, которые предлагаются к эфиру попадают в так называемый call-aut”. В зависимости от процента положительных откликов на тот или иной трек программа составления плей-листа и определяет местоположение песен в эфире. Хотя, конечно, есть исключения. Это те случаи, когда менеджмент станции рискует...».

Залізла в інтернет. Зробила список пісень, які були в «Золотому грамофоні» на «Русскому радио» з 22.04.2007 по 03.09.2010. Скоріш за все список пісень українського варіанту «Золотого грамофону» відрізняється. Наприклад, у січні 2007 на «Русскому радио»-України» звучить пісня «Лучший мой подарочек – это ты». В російському «Золотому грамофоні», як і багатьох інших пісень, що звучали на «Русскому радио»-України» її немає. Є також пісні, які були на «Русскому радио», і не звучали на «Русскому радио»-України». А є такі, які звучали на обох.  На «Русскому радио»-України» звучала пісня групи «Дискотека Аварія» «Серенада»: «Доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвоню…». Вова мені влітку 2007 сказав, як ми їхали у кільцевому:  «Завтра візьму».

На «Русскому радио»-України» 17.09.2007 в прямому ефірі звучить пісня «Не надо», паралельно їй – пісня зі словами «в твоих голубых глазах…я нашел свою мелодию любви…я вновь позову тебя».

Роман Трахтенберг коментував, царство йому небесне, «пришла как собака. Я тебя люблю. Уйдешь – слава Богу. Не дай Бог останешся…»; «…Все плюються, а ничего сделать не могут…».

У середині жовтня (як мене виселили з гуртожитку на Браїлках) – пісня «Две остановки» Наталії Валевської

«Когда погаснут в доме огни».  

02.05.08. LAVA/Лава «Вова»;

«Желанья сбудутся» Н.Валевская (їхала в жовтому автобусі до тебе на 23 вересня, слухала цю пісню і дивувалась своєму «щастю»/ продюсер і чоловік Валевської Володимир Пригладь, сказав з цього приводу: «не примеряйте на себя»).

05.09.08 1. Потап и Настя «Почему» (є в них ще пісня «Не люби мне мозги», коли слухала її згадувала слова, які Вова говорив мені: «Чого ти приходиш до мене на роботу-їбеш мені мозги?»);

03.10.08. 8. Потап и Настя «Почему»;

 07.11.08. 7.  Потап и Настя «Почему»;

05.12.08.                    

«От любви я худею» А. свиридова, С. Галибин (…а когда нальет – обязательно дает…). Ще коментували, що їхня пісня попала в 20 в «Золотому грамофоні».

16.01.09.

06.02.09. 17. Непара «Милая» (Чула хтось із людей казав на бульварі Нєстєрова: «реабілітувався» - про Вову ?);

06.02.09. 17. Непара «Милая»;                    

06.03.09. 2. Непара «Милая»;                      

01.05.09. 3. Непара «Милая» ; 19. Максим «Не отдам»;       

05.06.09. 2. Максим «Не отдам»; 12. Непара «Милая;

03.07.09. 4. Максим «Не отдам»;        

07.08.09. 1. Максим «Не отдам»;

04.09.09. 8. Максим «Не отдам»; 12. Потап и Настя «Не люби мне мозги»; 17. Максим «На радиоволнах»;                

02.10.09. 1. Максим «На радиоволнах»; 7. Потап и Настя «Не люби мне мозги»; 19. Максим «Не отдам»                       

06.11.09. 1. Максим «На радиоволнах» .13. Потап и Настя «Не люби мне мозги»;             

04.12.09. 5. Максим «На радиоволнах»;

15.01.10. 17. Максим «На радиоволнах»;    

          

Мабуть перед цією піснею у групи «Машина Времени» була пісня зі словами «…снова увижу небо, котороє безконечно…» – про Нестеренка Володимира і Романчук Аліну? Літом 2009 року Надя Іванова ставила цю пісню в ефірі з якимось коментарем-застереженням. Ця група ще раніше виконала пісню «Папины дочки» (пісня зявилась в ефірі через якийсь час, після того як я відправила на Вовин номер мобільного смс: «…зачем ты подарил Ане машинку? Она ведь девочка…Такая она у тебя… папина»… пізніше на «Русскому радио»-України» прослизнула обмовка, що й мамині тоже – взялись «захищати» Аліну, бо Люда «робила боляче» дзвінками?..).                         

06.08.10. 1. Слава «Одиночество»; 12. Киркоров Филипп и Нетребко Анна «Любовь,  я слышу голос твой» (перед появою цієї пісні написала смс Вовиному другу Кучеру Володимиру зі схожими словами. Теж «співпадіння»); 20. Инь-Ян «Пофиг».

03.09.10. 2. Слава  «Одиночество»; 3. Киркоров Филипп и Нетребко Анна «Любовь, я слышу голос твой»;

08.10.10. 6.  Киркоров Филипп и Нетребко Анна «Любовь, я слышу голос твой».

        

23.10.2010. 18.09. з якогось лівого номера 0954610437 прийшло смс: «Чем занимаешься, друже?». Це півроку тому у коханої людини народилась друга дитина. Набираю цей номер – «абонент зайнятий». Через кілька хвилин оператор повідомляє, що цей номер не обслуговується.

 

05.04.2011. Зїздила на «Русское радио»-України». Подумала, що краще поїхати, а не по телефону. Надя Іванова сказала, що не знає мого Вови, сказала, що не працює у вечірній зміні, тобто не говорила «вчора відвідала друзів…». Хто ж тоді казав ці слова? Сказала, що вона теж прокидається вранці сама. Прослухала запис пісні «Не надо» – просто відморозилась, сказала що така пісня в них на радіо не звучала. Сказала, що хтось хоче зберегти сімю. Що я хочу: щоб закрили радіостанцію? На ній працює 140 людей, у них сім’ї, діти… Спитала мене, чого я не звернулась до виконавців пісень. Чого ж не звернулась? До дверей проходили Галібін Сергій і Свірідова Аня. На моє питання про пісню «Я худею», яку вони виконували, мені відповіли, що це просто пісня. Ще Галібін пожартував щодо своєї нехудої конституції тіла. Надя сказала, що я не там шукаю корні. Спитла мене чи хочу я  Вові щось сказати в ефірі. Відмовилась. Мені цей цирк уже надоїв. Підійшов її співробітник. Почав мене звинувачувати в тому, що я «кусаю»  Надю. Мене не захотіли слухати – випхали за двері. Майже відразу після мого візиту Надя Іванова перейшла на «Наше радио», а через кілька місяців за нею туди перейшли Галібін і Свірідова.

 

19.05.11. Вовин друг в окулярах з своєю жінкою і дитиною попали до моєї каси (я тоді працювала касиром в «Сільпо». Ненавиділа цю роботу). Не думала, що скоро його побачу. Він до Вови приходив на роботу. Вони ходили по ринку «Алмазний». Я за ними. Просила цього очкарика, щоб Вова повернув мені телефон. Він сказав, що телефон я сама десь загубила, що знає Мішу Павлова. Сказав, що я не в Вовиному форматі, що в Вови немає ніяких планів щодо мене,  що Вова зі мною ніколи не буде. «Пойди заработай денег, купи себе тени не за 5, а за 20 гривень, оденься получше, сходи в салон красоты, устрой свою личную жизнь…». А Вова мені колись казав: «Красся чим хочеш».

 

25.05.2011. Сьогодні якийсь чоловік подарував мені маленьку білу трояндочку. Я сиділа на роботі, за касою. Він підійшов до моєї каси, витягнув з чорного пакета квіточку: «Це вам». Згадала букет, який несла в підїзд Аліна. Вова подарував. Насмішка.

 

Їхала попуткою від батьків. Водій перед Полтавою включив «Русское радио»-України». Там ранкове шоу. Свірідова: «Ну, скажи, что я хорошая». Галібін: «Хорошая, хорошая». Сьогодні вранці прокидаюсь, чую на вулиці грає пісня «Одиночество – сука». Стільки років прокидалась з «будильниками». На радіостанції «Русское радио»-України» колись коментували: «Хтось прокидається з сусідкою, а хтось з сигаретою і чашкою кави». Вова вранці п’є каву і курить (це я знаю з того часу як Вова жив у гуртожитку).

 

«Обычный нормальный человек – идет на работу» – коментар «будильників» Галібіна і Свірідової  на «Русскому радио»-України».

 

«Руске радіо нічого не збирається вам повертати» – коментар в ефірі як я жила в к.109 гуртожитку ПТУ №4 (2006-2007).

 «Було б куди повертатися…» – коментар в ефірі як я почала жити в гуртожитку на Пушкіна (2007-2008).

«Не думайте, що «Руске радіо» поставить вам, ще якусь пісню, щоб було веселіше, але й чоловік прийде» – коментар в ефірі як я робила по договору оператором в ДПІ м. Полтави (2008-2009).

        

31.07.2011. Поїхала на Браїлки. Вікно у спальню відкрите. Кілька разів покликала на імя: Володя, коханий… Якась жінка іде повз мене: «Безсовісна, прийшла…». Кажу голосно: «Вова, я не безсовісна, просто мені без тебе одиноко». Дивлюсь у те відкрите вікно. Якось так думки в моїй голові склались. Думаю, як крикнути, щоб Вова почув: «Представ собі, Вова, що ти заказав радіостанцію і піймав золоту рибку, яка буде ісполнять твої завєтниє желанія». Дивлюсь у те вікно, кажу про себе, от би Вова сказати. Вова як почув мене. Вибіг, догнав. Сказала йому, а він штовнув в шипшиновий кущ: «Шо ти будєш ісполнять?». Подрала шкіру на тілі. Бачу Вова пішов, якісь люди по дорозі гуляли. Він підійшов до них. Поганий у нього емоційний стан.

 

Згадую коментар на «Русскому радио»-України»: «Своїм безумним коханням ви можете зашкодити коханій людині» і Вовину опухшу руку у травні 2008 і слова матері Аліни про те, що то вона його по руці вдарила.

 

10.09.2011. Сіла в кільцевий через Юрівку. В якоїсь жінки заграв мобільний. Мелодія з пісні групи «Інь-янь» «Пофіг». Я почала згадувати слова з пісні і кліп: «Не волнуйся так, я тебе не враг, просто мне все пофиг…ты пронзала мое сердце ядовитой стрелой, то любила меня, то играла со мной…было сложно не сойти с ума».

Згадую коментар «будильників» Галібіна і Свірідової: «Шукайте щастя, подалі від ваших друзів».

 

10.11.2011. Вранці їду у маршрутці до Полтави. Водій слухає «Русское радио»-України». Шоу «Будильники». Чую – зовсім інші ведучі. А старі де поділись?

 

14.02.2012. Іде, а я біжу доганяю: «ти чуєш, що я кажу, Вова?». Він взяв до вуха телефон. «Зробите ще одну дитину, а мені пісню закажеш! СВОЛОЧЬ!». Як не чує. Казала: «Вова, я не люблю недосказаностей!.. Вова, так твій друг-очкарик правду казав, що я не в твоєму стилі? Скажи, чого ти мовчиш?». Може я ще що говорила. Вова рвонувсь у мою сторону – може хотів налякати чи вдарити. Я від нього. Повертаюсь – підійшов Олег. Ви почали говорити. Олег: «Чого ти йому дихати не даєш?». «Чого це я йому не даю дихати? А для чого він заказує пісні. Живе з другою жінкою, а мені пісні заказує?». Олєг: «Які пісні? Я шось не пойму». «Які пісні? Шо ви з мене дурочку робите?!». Вова: «Пошла ти нахуй!».

 

13.03.2012.  Вова сидить спиною до вікна. Тоїсть до мене. У сірому светрі. Щось там тре. Тоді встав і завісив шторку. Пішла через ринок. До машини. Кафе на ринку. «Островок» чи шо називається. Луна пісня «…около тебя…». Чую голос Ані Свірідової, яка раніше вела ранкове будильник-шоу на «Русскому радио»-України»: «…что такоє не везет… если рядом идиот…».

 

18.03.2012. Приїхала в гуртожиток з «Велмарта». Їду в безкоштовному експресі, а там пісня знайома – я її вже чула. Повністю не чула, но є в ній такі слова: «…еду к тебе…сволочь…». Вову на 14 лютого як стояв біля машини з Олегом, назвала сволоччю. От і звернула увагу на пісню, бо після цього почула її в магазині «5, 8,12» як заходила туди грітись на 23 вересня.

 

16.10.2012. 10.25. Вчора написала Наді Івановій, радіоведучій: «Здравствуйте, Надя. Обращалась к исполнителям песен. Как отреагировали Сергей Галибин и Аня Свиридова Вы видели их реакцию. Владимир Пригладь (продюсер і чоловік Валевської Н.): «Не примеряйте ситуацию на себя». Ирина Горова (продюсер і дружина Олексія Потапенка (Потапа)): «Даже если Вы убьете эту его жену – все равно любовь не вернете… Да Вы просто сумашедшая». Круто. В 30 лет, когда хочеться быть замужем и рожать детей. Любимому человеку. Ви казали, что кто-то хочет сохранить семью, что Вова меня обманул, что я не там ищу корни. А где мне искать корни? Под чужими окнами или в чужой квартире, где «добрые люди» могут покалечить, а «друзья» помогут отправить в психиатрическую больницу. Говорят: «Не бойся врагов. Самое старшное, что они могут сделать – это убить тебя. Не бойся друзей. В крайнем случае они могут предать тебя. Бойся равнодушных. Это с их молчаливого согласия происходят убивство и предательство. Надя, ответьте мне, пожалуйста». Зайшла сьогодні – був гость. Переписки з Надею немає. Ввела запрос на пошук Наді Іванової – сторінка її десь заховалась, нічого не найшла.

 

19.10.2012. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Вчора подзвонила знайома із Браїлок. Скзала мені, щоб прийшла подивитись на штани. Прийшла, подивилась. Посиділа трохи і пішла. В інтернеті зайшла на сайт Сергія Галібіна. Прочитала за пісню «Я худею». Виявляється через рік на студію завітав Меладзе, цікавивсь піснею. Інтересно, а коли зявилась пісня «Пофіг»? Знайшла інформацію про те, що пісня «Пофіг» зявилась в ефірі 16 жовтня 2009 року. Читала судження про пісню та кліп датовані січнем-квітнем 2010. Пісню для групи написав К. Меладзе.

 

28.10.2012. Знайшла в Інтернеті пісню Слави «Одиночество». Дивилась без звуку як співачка виконувала пісню в «Золотому грамофоні». Мурашки по шкірі. Дивилась на її виконання і думки –  чого представники шоу-бізнесу  так безнаказано можуть лізти в чужу душу? Може у своїй нічого немає? Натрапила на лучший кліп до пісні. Подивилась. Емоції в мене непозитивні.

29.10.2012. Згадала вчорашній кліп – таке дерьмо подивилась… Лучше б не дивилась. Та стара дєва з бєлой розой чимось нагадала мені себе… Це мені для приколу білу розочку в «Сільпо» на касу принесли?

 

03.12.2012. Згадала, що недавно секретар директора ТРЦ «Київ» почала зі мною общатись, казала: «Може ти в чому нуждаєшся?» – казала, щоб приходила. Сьогодні нуждаюсь – в помощі Вові. Секретаря директора звати Неля. Сказала їй за Вову. Вона: «Галина Григорівна знову директор ТРЦ, поговори з нею. Вона через півгодини дожна вернутись». Вийшла в коридор. Хвилин через 20 побачила Галину Григорівну. Вийшла з кімнати для адміністрації. Значить вона нікуди й не виходила. Пішла кудись, вернулась, спитала чого я прийшла. Запросила в кабінет. Неля дивилась, що я іду: «Галина Григорівна согласилась говорити? Все буде харашо». Подивилась на неї і подумала, що лице у Нелі виражає сумнів, хоч вона так говорить. Зайшла до директора. Почала говорити за Вову, що Вові треба допомогти, що Вова захворів, що дуже худий, що в нього погане робоче місце, він погано виглядає і погано вдівається. Викладала факти. Нічого не добилась. Галина Григорівна: «Нет, это не в моем правиле брать людей с улицы (запитала в неї чого вона мене взяла на роботу, хіба в неї правило бати людей з вулиці?)»«Я не знаю Кузина Сергея», «це ти лізеш в сім’ю…», «люди же вам не обещали, что вы будите вместе (значить пісня Потапа і Насті Каменських «Любовь без гордости» не в щьот? – «Потап Алине: не думай о плохом». А мені про що і головне про кого думати?!)». Сказала, що за мене під вікнами стояти не буде. Ще сказала, що Вова не такий хворий, щоб не вийти на роботу. Почула «до свіданія».

04.12.2012. 22.08. Прийшла на Нєстєрова в амбулаторію. Сказали, що Вова до них не звертавсь. Вийшла. Побачила Романчук Вальку. Несла мусор. Спитала в неї за тебе. Сказала, що ти поїхав до мами. Що я визиваю в тебе ненависть, що ти на грані нервового зриву. Що ти не оставиш двох любимих дітей. Сказала, що Аліна тебе не держе, каже тобі: «Хочеш – іди». Ще сказала, що ти нічого не заказував ні мені ні Аліні. Сказала, що в 2008 по руці тебе не била. Сказала, що знала одну з фізмата, яка захворіла шизофренією і повісилась.

 

14.12.2012. Вранці пішла до 13 школи. По дорозі окликнула знайома. Трохи підождала біля 13 школи. Вова привіз дочку. Казала, що хочу з ним поговорити, що тоже хочу дітей, що чого він не приходить, чи того, що я живу в общежитії, і не дзвонить. Відвів у школу. Іде. «Вова, ти знаєш скільки мені год? Чого ти мовчиш?». Сів у машину. Пішла. Повернулась – машина загрузла. Здав назад і виїхав. Поїхав на свою роботу. Сіла в тралік, доїхала до Київського ринку. Ішла в магазин, почула пісню з кафешки: «…куда тебя я приведу». Ні кола ні двора і ні сада. Увечері дзвонила на номер Міші Павлова. Сначала сам казав, що я його з кимось переплутала. Потім якісь дівки взяли слухавку: «вы извините, но Миши тут нет». Написала йому лист на електронку.

Миша, добрый вечер. Я звонила на Ваш номер 0504017555 с Вашего сайта. Не знаю почему Вы отказываетесь от своих же контактов. Раньше Вы работали на "Русском радио Украины". С Славой Деминым, Надей Ивановой, Сергеем Кузнецовым, Настей Кавереной, Сергеем Галибиным, Аней Свиридовой. Как то в ефире этого радио Вы сказали, что были в Полтаве в 2005.  Я проживаю в этом городе. В этом же городе у Алины Романчук проживает Володя Нестеренко,С 2006 года в ефире радио начали звучать "творческие намеки", которые я сначала приняла за случайное совпадение-повторения моих отношений с Володей. Я думала, что это просто совпадение до 9 июля 2006 года. "Вчора відвідала друзів. Вона чогось не розуміє, але якщо вона вірить, то все неодмінно буде добре, треба тільки трошки потерпіти-почекати". Я спрашивала у Нади Ивановой за эти слова. Она мне сказала, что не работает в вечерние смены и не говорила этих слов. У Вовы есть друг, с которым они знакомы около 15 лет. Этот друг мне сказал, что знает Вас. Не знаю, помните ли Вы слова, которые говорили в ефире "Русского радио Украины"? Про "коматоз", «…цирк на дроті… смс-сервіс… кохає, вірить і чекає... некороткі смс на короткий, зовсім не секретний номер …», "тепер ви очками можете дивитись телевізор, а вушками слухати радіо", "стучит сердечко...все будет хорошо". Вы ушли на другую работу, остальные Ваши колеги последовали Вашему примеру позже. Очень хотела Вас разыскать и поговорить. Вове, по настоянию Алины, пришлось сменить место работы. Вовины новые сотрудники, по его просьбе, закрыли меня и поставили мне песню про "маленькую девочку", вариант которой звучал еще раньше в передаче Павла Воли на "Русском радио Украины". Где то через 10 месяцев Алинина семья пополнилась ребенком, она родила Вове сына. Высказала мне: "Иди учись, студентка!". Однажды услышав,как я говорила с ее подругой, которая говорила мне, что я больна, о том, что Володя поствил для меня песню с сотрудниками, что заберет меня, включила в квартире достаточно громко песню: "...на том пруду, куда тебя я приведу, а пока ни кола, ни двора и ни сада...". Соседка Алины сказала мне, что Вова будет жить с Алиной, а я сгнию в дурдоме. Мать Алины сказала, что Вова не заказывал песен ни мне ни Алине, что он не может оставить двоих любимых детей, и что в их доме жила шизофреничка, которая закончила физмат и она в конце концов повесилась. Мое сердечко уже столько лет стучит. Это мне выбирать за сколько остановок от меня любимый человек будет наставлять мне рога, пока я не свихнусь? Алина гвоворила мне про песни: "Слушай, слушай...". Пока выростут ее дети, мне уже будет поздно рожать. Вовин друг, который знает его 15 лет, и говорил мне, что знает и Вас, сказал мне что я не подхожу под Вовин формат. Володя ко мне не приходит и не звонит. Я к нему иду и получаю побои и унижения. Из года в год. Это ненормально. Тогда с какой целью Володя Нестеренко обратился на радиостанцию, на которой Вы в то время работали и почему менеджмент радио на это пошел? Рейтинги подняли. Деньги заработали. И послали. Миша, Вы ведь в то время работали на "Русском радио Украины" и если здесь, в Полтаве, мне говорили: "заказал" ей радиостанцию, чтобы она мечтала - мечта идиота", то смысл этого всего?

14.12.2012. Людмила

Лист не дійшов.

 

18.12.2012. 0504017555 – номер із сайту Міші Павлова. «Ви не Міша?». «Нет». «І ви не знаєте чого не герой не «Русского радио» не ходить на роботу?». «Откуда ви взяли цей номер, я зараз подзвоню до оператора…». «Та дзвоніть куди хочете, з небес узяла, із Вашого офіційного сайта. Зітріть номер із сайта, уберіть сайт із інтернета, як Надя Іванова убрала свою сторінку із «Однокласників»…Надя Іванова, з якою Ви робили…». «Всего доброго. До свидания». «И Вам тоже всього доброго».

25.12.2012. Проснулась в сім. Без 10 8 була біля 13 школи. Пішла на Нєстєрова. На вікнах – ролети. Поїхала на 23. По дорозі набрала Мішу Павлова. Він взяв телефон – 7 секунд і поклав слухавку.

Набрала в 10.36 Мішу Павлова. «Міша только не бросайте трубку». «Здесь Миши не было, нет и не будет, щас бистренько набираю интернет, посмотрю что это там такое…» – 44 секунди. Через десять хвилин передзвонила. «Щас на сайт напишу – ошибку исправят»: 1 хвилина 44 секунди.

31.12.2012. В час ночі передзвонив Міша Павлов. Я йому відправляла смс, щоб передзвонив. Дав слухавку якомусь другу. Говорила з тим другом до пів третьої.

 

05.01.2013. Зайшла «в контакті» до Наді Іванової– відправила заявку в друзі і прикріпила повідомлення: «Мне снился покійній Роман Львович. Снились радиоведущие с «Русского радио Украины». Вы ведь живы. Знакомая сказала мне, что я сгнию в дурдоме. Вова… Вам хоть интересстно как он теперь выглядит?». Знайшла даже Сергія Кузіна. Відправила йому заявку і повідомлення: «Здрвствуйте, Сергей. Давайте дружить. Людмила». Відправила заявку Анастасії Світлій.

 

07.01.2013. Говорила з Танею, сусідкою. Казала за Вову, за його нездоровий вигляд, згадувала радіостанцію. Вона: «Чого б він до тебе йшов? Він живе з любимими людьми. В тебе завівся червячьок мєсті. І ти рішила не давати жизні ні йому, ні його жінці, ні його дітям…ходиш  устраюєш скандали… з тобою невозможно говорити. Те, що ти кажеш – тільки твоя больна фантазія».

 

11.01.2013. Вова приїхав. «Вова, привіт! Чого ти до мене не здороваєшся?». Мовчки пішов. Догнала, почала говорити, що дзвонила на телефон до Міші Павлова, що говрила з якимось його другом. «Нахуй пошла!». Обідно. Сказала, що цей знайомий Міші сказав, що це ще треба заслужити. Питала в Вови, як мені це заслужити.

01.02.2013. Набрала Мішу Павлова. Взяв на 2 секунди слухавку. Тоді подзвонив і поклав слухавку. Передзвонила. Може восьма. Сказав, що через пів години – ефір, мало часу. Передзвонила з телефону сусідки: «Ало, Міша. Це Люда». «О, еще один номер нада…» – поклав слухавку. Набираю ще раз. «Абонент занят».

 

24.02.2013. Увечері знайшла в контакті сторінку Сергія Кузіна. Написла йому повідомлення: «Доброго ранку (дня, вечора, ночі) Сергію Кузін. Пише Вам Людмила Тимошенко з міста Полтави, яку ощасливила ввірена Вам радіостанція. Хочу подякувати Вам особисто за багаторічні "приколи" на "Рускому радіо України", які стосувались мене і чоловіка на ім'я Володимир Нестеренко, в якого я була закохана (9 липня 2006 року: "Вчора відвідала друзів. Вона чогось не розуміє, але якщо вона вірить, то ... треба тільки трохи потерпіти, почекати"... 14.01.2007: "...заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота...." і т. д. якщо маєте охоту прочитати кілька сот сторінок тексту з цікавою інформацією - при нагоді відправлю Вам прикіплений файл). Ви гарно виглядаєте, чого на жаль не можна сказати про мого і Вашого героя. Маю на увазі, що Володимир працює в поганих умовах, одягається поганенько і враження таке, що він їсть менше, ніж потрібно його організму. Зі мною все ясно: "маленькая дєвочка", "что такое не везет, если рядом идиот"..., а от з Вами: ? Інтерв'ю з Сергієм Кузіним, генеральним директором “Русского радио Украина” (Період виходу в ефірі “Детектор брака”, “Вольные гвозди” Павла Волі):

...Елена: “Как Вы выбираете песни, которые запускаете в эфир и каким критериям они должны отвечать? И вообще, делеете ли вы это или же этим занимаются другие люди?”

Cергей Кузин: “Этим занимаются другие люди, если быть более точным — этим занимается специальная программа. Все песни, которые предлагаются к эфиру попадают в так называемый call-aut”. В зависимости от процента положительных откликов на тот или иной трек программа составления плей-листа и определяет местоположение песен в эфире. Хотя, конечно, есть исключения. Это те случаи, когда менеджмент станции рискует...".

Галина Брарабаш, директор ТРЦ "Київ" в місті Полтава, на моє звернення до неї з цього приводу сказала: "Я не знаю Сергея Кузина... Люди ведь вам не обещали, что вы будете вместе". В мене виникла така думка: для чого ж тоді це все було організовано - щоб молоді роки проходили за n-кількість зупинок від коханої людини? Оце таке моє жіноче щастя?»

25.02.2013. 18.51. Вчора знайшла сорінку Сергія Кузіна в контакті. Відправила йому повідомлення.

 

16.03.2013. Їздила на 23. Вови не було на роботі. Поїхала на Нєстєрова. Тоді на роботу. Після роботи довго не спала. Написала в контакті Валевській: «Наташа, сегодня вспомнила, что впервые услышала вашу песню "Две остановки" спустя некоторое время после того, как позвонила на "Русское радио Украины" и на вопрос радиоведущего ответила, что мой любимый человек живет от меня за две остановки. Я спрашивала у Вашего продюсера про эту песню. Надя Иванова и Сергей Галибин, котрые раньше работали на "Русском" заблокировали доступ к своим страницам, директор радио Сергей Кузин в контакте мне не ответил. Я в отчаянии от того, что мои молодые годы прошли без любви, уважения и что люди к которым я обращалась от меня отвернулись или проигнорировали. Как по-вашему, в 30 лет мне любимый в постели нужен? Как думаете, почему он ко мне не идет ночевать?»    

Вона відповіла: «Вы то сами как чувствуете?»

«Чувствую страх. И устала от беспомощности. Уверена, что если я сейчас пойду к той женщине на квартиру, то он менея побъет. Он как-то сказал, что я виновата, что "жена с ребенком не может выйти погулять" и в глазах у него была ненависть. Почему то меня он не жалеет по поводу того, что я без ласки и детей». Пізніше дописала їй: «Наталья, Ваш друг, который, например, для Вас "заказывал радиостанцию", ради кого или ради чего разбыл бы Вам голову, если бы Вы к нему пришли? А потом слушать песни так приятно... Вы Библию читали? Что со мной не так, что со мной нельзя общаться по телефону или приходить ко мне туда, где я много лет жыву одна? Надя Иванова как то сказала: "кликати треба серцем". Я ему не нравлюсь. Понять не могу зачем было это издивательство над моими чувствами? А Вы, Наташа, знали?».

20 марта в 12:00 на e-motion.tochka.net состоится онлайн-конференция с известной украинской певицей Натальей Валевской. Текст з переписки на цій конференції:

«Людмила: Наташа, Ви заходили на сайт kohanomu.com в Google? Ви мені написали: «будем дружить», а чому не відповідаєте на мої повідомлення? Як це дружити і не спілкуватись? Я Вас образила своїм сприйняттям ситуації, в якій були використані пісні у Вашому виконанні? З повагою до Вас Людмила

Наталья Валевская: Уважаемая Людмила, я проболела полторы недели. Я была просто не в состоянии писать письма, надеюсь, Вы с пониманием отнесетесь к моим маленьким физическим невозможностям. Пожалуйста, не разрывайте меня на части, я тоже человек. Если у Вас в жизни что-то происходит, я не смогу Вам помочь советом, потому что я не имею права давать советы, я могу только поддержать Вас хорошим словом. Я надеюсь, что у Вас все наладится в жизни – я Вам этого искренне желаю, пусть Вам Господь поможет в этом!»

 

09.04.2013. Вчора ввечері написала ВКонтакті Юлі Карауловій повідомлення: «Привет. Юли, вы меня добавили в друзья. Из-за сайта? Кто автор текста песни «Зачем»?». Натрапила випадково у фесбуці на Надю Іванову. І Кузін тут, і Галібін, і Свірідова. Написала Наді повідомлення: «Надя. Ви пішли з Руского радіо? Пробачте мене. Я Вас не переслідую. Просто дуже хочу дізнатись про «…відвідала друзів…». З ким мені спати, від кого народжувати? Казали, що не знаєте «мого» Вови. Ви ж не будете заперечувати, що Ви прокоментували в ефірі мої дії: «включайте голосніше, щоб було більше приємностей» і поставили пісню: «…не кричи ты во след любви, которой больше нет…». Не з супутника ж Ви прослідкували за моїми діями… Захотіли влізли в життя, захотіли – викреслили. А моя думка нікого не цікавить…». Ще щось їй написал. Оп… Сторінка зникла.

10.04.2013. До вітрини «Соти» підійшла Люда Рябова з двома дітьми. «Люда, у тебе вже свої волоси одросли?». Розказала, що розвелась з чоловіком. Почала їй нагадувати події давно минулих літ. Вона зайшла в магазин. Я за нею зайшла і назвала її ім’я. Сашко вискочив і ударив ногою. Я псіхонула: «Суки, зробили мені щастя!..». Стою, чуть не плачу. Людмила вийшла. Почала говорити до мене, що я приходжу на ринок і позорю Вову. Я почала кричати Люді, для чого було мені про Вову говорити, морочити голову. Вова вийшов дуже рано. Начало 16. «Подруга твоя хуйова приходила. Хуєва подружка… Чи вона вже не подружка нашого з тобой дружка…У тебе тепер нова подружка…». Плюнув і сів у машину.

 

14.04.2013. На 13. 04.2013 цілу ніч снивсь сайт. 13 в ПД «Листопад» концерт Потапа і Насті. Пішла. Діждалась поки вийшли. Сказала Потапу за сайт. Передала водієві записку: «Анастасия, Алексей! Зайдите на сайт kohanomu.com. Вы ведь пели песни о нас. Почему Вы так раньше поступали, а теперь молчите? С ув. Людмила». Відповіді не отримала.

25.04.2013. Сашко (співробітник Вови з магазина «Сота») вийшов до дівчат з сусіднього магазину. Я підійшла. «Оце б ти комусь заказала просто так пісню… на день народження або… а до тебе б потом приїбались… для чого ти заказала… До дирекції радіостанції «Руске радіо» доїбалась… в 30 год дєвочка… там уже нічого не зробиш, все зрослось…». Сміх. Побачила, що Вова вийшов з магазину. Побігла. В спину – сміх. Вова йде і весь час говорить по мобільному, по роботі говорить. Пішла до Універсаму, ждати поки приїде. Хвилин 10 посиділа. Пішла глянула на зупинку – машина стоїть. Нікуди не їздив? Просто машину переставив. А я…  Ромахін говорить з якимось чоловіком. Показую на двері. «Можна я просто так зайду… так як просто пісню заказують…». Сашко щось нагрубив, пригрозив, що вдарить, сказав, щоб я не задавала глупих питань.
                 Продовження на сайті: kohanomu.com 

P.S. 19.11.2016.
З Днем народження: http://kohanomu.com/volodya-z-dnem-sv-valentyna-lyuda/schaste-tyi-moyo-dolhozhdannoe

Комментарии (0)Просмотров (381)